Не вертаються з бою сини
В небеса відлітають далекі.
А весною обіймуть крильми
Рідну землю чорні лелеки.
І кружлятимуть біля вікна,
Де матуся в молитві щоночі
І побачить душею вона,
Що в лелек непташині тих очі.
І побачить душею вона,
Що в лелек непташині тих очі.
Спомин болем додасть сивини,
Мати небо обійме руками.
Не приносять онуків сини,
Що додому вертають птахами.
То не вітер, не дощ - неньки плач.
Виглядала живим вона сина!
Він озветься: - Матусю, пробач,
Мене рідна за чорну хустину...
Він озветься: - Матусю, пробач,
Мене рідна за чорну хустину...
А лелеки, лелеки кричать.
Тягнуть хмарами долю пташину.
То герої з безсмертя летять
Боронити крильми Україну.
Не вертаються з бою сини
В небеса відлітають далекі.
А весною обіймуть крильми
Рідну землю чорні лелеки.
А весною обіймуть крильми
Рідну землю чорні лелеки.
