Невже такі безжальні небеса?
Невже зовсім вони не відчувають болю
Людського?
Мій поводир, сумна моя зоря,
Я перший звір, який ступив на твоє світло й вірив,
Не роздумував.
Мій білий день, мій ніжний іній на губах,
На чорних пелюстках, на ворона крилах,
Пухкий, ти танув, як вода.
І я розпалася на тисячі зірок.
Собою освітила кожен закуток Земного тіла.
Сказав: якщо я не належала тобі,
Для чого ж я приходила у сни?
Не знаю. Хто знає,
Може то була не я.
А от послухай: завдяки йому
Я полюбила свою музику сумну.
Мене він
За один раз.
Мій білий день, мій ніжний іній на губах,
На чорних пелюстках, на ворона крилах,
Пухкий, ти танув, як вода.
І я розпалася на тисячі зірок.
Собою освітила кожен закуток Земного тіла.
