Як буяє усе, як у серці пече
Ще не було такої весни.
Гострий погляд твоїх незрівняних очей,
Наче цвяхом прибив до стіни.
Ти сама підійшла, дивина серед див,
Досить близько, щоб я зрозумів:
Дарма я наївся цибулі! | (2)
Дарма-а-а-а-а! | (2)
Я не можу говорити, навіть дихати боюсь.
Дарма я наївся цибулі, ху-ху!
Був козаком, а тепер боягуз,
Дарма я наївся цибулі, ху-ху!
І льодяників, жувачок півкіло – недопомогло.
Дарма я наївся цибулі, ху-ху! | (2)
Дарма-а-а-а-а! | (2)
От, як би то, передбачити оказію таку.
Дарма я наївся цибулі, ху-ху!
Голодоморив би цілу добу.
Дарма я наївся цибулі, ху-ху!
Де ж ти раніше була-а, вчора я їв мармелад.
Дарма я наївся цибулі, ху-ху! | (2)
Дарма-а-а-а-а! | (2)
Де ж ти раніше була-а, вчора я їв мармелад.
Дарма я наївся цибулі, ху-ху! | (2)
Дарма-а-а-а-а! | (2)
Як буяло усе так і досі буя,
А мені б хоч на крок до мети.
О-го-го, як всміхнулася доля моя:
Перше слово промовила ти.
І відчув я себе не єдиним биком,
Бо від тебе смердить ЧАСНИКОМ!
Дарма я наївся цибулі, ху-ху! | (2)
Дарма-а-а-а-а! | (2)
Дарма я наївся цибулі, ху-ху!
