1) Не стримало небо плачу народу дітей своїх
Коли прийшов Бог: не зміг фараон
Протистояти силі неземній
Чудо, знов за чудом чудо:
Думав Бог, що будуть :вірні діти до кінця
Але! Чудес їм стало мало :питає Господь
І на очах сльоза:
«Де знову ваша віра?
Чому втрачає сили мій народ?
Невже не знає: Я – Господь!?
Вчора й навік Той Самий
Берегти не перестану
Завжди в руках тримаю:
Чом Мене ти забуваєш?»
2) Знову перед ними море:
«Яке велике горе, це мабуть прийшов кінець життя?»
Серце стискається від болю:
«Чому про мою волю
Не питаються?»
Скільки ще чудес вчинити, щоб зрозуміли діти:
Ніхто не може так любити!?
Коли ти станеш довіряти?
Це я лиш можу дати, силу, щоб перемагати,,,
