Люди, як люди, а я народився старим,
Хоч був колись добрим малим.
Так, старим малим.
Літав і не загинув, але,
Мабуть на небі таки місця нема,
Чи черга моя не дійшла.
Замість мене там ви, а не я.
Летять картини, я
Колись піду, та ти не будеш один.
Запам'ятаюсь тобі таким –
Веселим, трохи сумним.
Посміхайся, син!
Я нікому не скажу,
Я не видам наш секрет.
Не забирай, кого люблю –
Забери мене.
Я нікому не скажу,
Я не видам наш секрет.
Не забирай, кого люблю –
Бери мене,
Бери мене.
О, Боже, знаєш,
Для чого ти їх забираєш,
І нас сумних залишаєш.
Хіба ж їм тут місця нема?
Скажи, в чому я винний?
Боже, знаєш, для чого їх від мене ховаєш.
Десь у хмарах – ну як вони там?
Скажи, хоч як вони там!?
Я нікому не скажу,
Я не видам наш секрет!
Не забирай, кого люблю –
Забери мене!
Я нікому не скажу,
Я не видам наш секрет!
Не забирай, кого люблю –
Забери мене,
Бери мене!
Я нікому не скажу,
Я не видам наш секрет!
Не забирай, кого люблю –
Забери мене,
Бери мене!
