Юрій Васильківський Знову осінь ^минус

З осінніх трав букет складу,
Між ними гілочку ожини,
На пісні лад переведу,
Те, що хвилює без причини.
Чому так осінь поспіша,
Ми не натішилися літом,
Чому стривожена душа,
Тепер оцим прощальним цвітом.

ПР:
Знову осінь загортає сум,
У золото й туман,
Вона також пам’ятає наш,
Незавершений роман,
Де рядочки, ніби сповідь,
Всі із чистого листа,
Їх відносить час у повінь,
Але пам’ять поверта...

Мій добрий, мій осінній цвіт,
У простоті своїй прекрасний
Вдивляються в безмежний світ,
Щоб підказать – життя не згасне,
А я прошу тебе, зумій,
Як цвіт осінній здаленіє, 
Не загаси в душі своїй,
Останню квіточку надії.