Інстр.
Десять років горіла земля у людей під ногами.
Десять років стогнала земля від ворожих чобіт.
Десять років вкраїнське село вже не спало ночами,
Десять років чекало синів своїх біля воріт.
Кожен день за селом у лісах скреготять автомати.
Кожен день умивається ранок в червоній крові.
А холодної темної ночі до нашої хати
Молодого хлопчину бійці принесли лісові.
А коли партизана ліси знов покликали сині,
І коли вже нарешті настав розлучатися час,
Він сорочку свою позоставив на пам’ять дівчині:
"Нехай носить твій син і нехай пам’ятає про нас".
Приспів:
Чорна-чорна була та сорочка, чорніша од ночі.
Чорна-чорна, була. Чорна-чорна, як свіжа рілля.
Чорна-чорна була та сорочка, як хлопцеві очі.
Чорна-чорна була, як моя українська земля.
Інстр.
Довго-довго лежала сорочка в бабусиній скрині,
Довго-довго чекала пошани, людського тепла.
І нарешті настала пора: ти вдягнув її нині;
По щоці у бабусі тихенька сльоза потекла.
І в душі зазвучали ніколи нечувані струни,
І сама мимоволі розправилась гордо спина.
Що б не сталось з тобою і де би у світі не був ти,
Передай ту сорочку онукам своїм і синам.
Приспів. Інстр.
Чорна-чорна була, як свята українська земля.
