Ой у полі нивка, кругом материнка...
Там дівчина жито жала, гарна чорнобривка.
Жала ж вона, жала, сіла спочивати,
Їхав козак з України, мусив шапку зняти.
Мусив шапку зняти, "день добрий" сказати.
"Помагай біг, дівча моє, тобі жито жати!"
А дівчина стала, йому одказала,
Вона ж йому одказала – серденьком назвала.
"Як їдеш додому, не кажи нікому,
Бо рознесуть цеє люди, як вітер солому!
А вітер тихенький, солома легенька, –
Візьмуть мене люди в зуби, я ще ж молоденька!"
А вже ж цяя слава по всім світі стала,
Що дівчина козаченька серденьком назвала.
А вже ж тая слава по всім городочку,
Що дівчина козакові вишила сорочку.
Вишила сорочку та й червоним шовком,
Щоб козака упізнати поміж цілим полком.
