Отаман не спить, бо душа болить,
Думку думає Отаман.
Про свій рідний край де Дніпро шумить,
Під горою там тихий гай.
Там на горі стоїть, на горі стоїть хата.
А в хаті жде його, в хаті жде його мати.
Там в небі над горою, в небі його зірка світить,
Там полум"ям горять в широкому степу квіти.
Отаман Сірко Иван Дмитрович
Не страшне ніщо - коли з ним.
І не раз його вибирала Січ,
Запоріжська Січ - Кошовим.
Як вітер він гуляв, як вітер він гуляв в полі.
Легкої не шукав, легкої не шукав долі.
Як бився то на cмepть за рідний край, за край любий.
Щоб щасливо жили, рабамы не були там люды.
Отаман заснув, сниться сон йому:
Булаву піднять сил нема.
І тоді козак під горою ліг,
Ясні оченьки закривав.
А над Дніпром шумлять, над Дніпром шумлять верби,
Розкинулось над ним, розкинулось над ним рідне небо
До болю все кругом, до болю все кругом знайоме.
І радісно душі, і радісно душі - він дома.
Там на горі стоїть, на горі стоїть хата,
Не жде уже його, не жде уже його мати.
Блакитний неба шовк, та зірка над горою світить,
І виросли над ним, и виросли над ним квіти.
И виросли над ним - квіти.
Отаман заснув, сниться сон йому -
Не будіть його, не будіть,
Не будіть його, не будіть...
