Ніч яка місячна, зоряна ясная,
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Сядемо вкупочці тут під калиною
І над панами я пан,
Глянь, моя рибонько, срібною хвилею
Стелеться полем туман.
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить,
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить.
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить.
Небо незміряне всипане зорями,
Що то за Божа краса.
Перлами ясними ген під тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що ніженьки босії
Вмочиш в холодну росу,
Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш лебідонько,
Тепло ні вітру, ні хмар.
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Ти не лякайся, що можуть підслухати
Тиху розмову твою,
Нічка поклала всіх соном окутала,
Ані шелесне в гаю.
Сплять вороги твої знуджені працею,
Нас не сполоха їх сміх,
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання за гріх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання за гріх.
