Ани Лорак Полуднева Спека ^{минус №4}

Люблю - сказала тобі, як в останній раз.
Люблю, люблю - прошепотів, прошепотів.
Але я втечу туди, де цвітуть сади, маю спокій де.
Ти мене знайдеш завжди лише там, де океан гуде.

Полуднева спека, синя даль,
Довге літо на березі втіх.
Прохолоди нема ніде, на жаль.
Лід, як марево, тінь, як ніч.
Зупиняється час на день, на вік,
Там, де в спокою жду тебе.
Острови, під безоднею небес,
Самотні острови.

Втома світ обійма, і гойдає світ.
Лиш там нарешті наодинці я сама.
Марних буднів вже нема,
Спогадів нема і спокус твоїх.
Я на мить ніде, все йде, як іде, де океан гуде.

Полуднева спека, синя даль,
Довге літо на березі втіх.
Прохолоди нема ніде, на жаль.
Лід, як марево, тінь, як ніч.
Зупиняється час на день, на вік,
Там, де в спокою жду тебе.
Острови, під безоднею небес,
Самотні острови.

Полуднева спека, синя даль,
Довге літо на березі втіх.
Прохолоди нема ніде, на жаль.
Лід, як марево, тінь, як ніч.
Зупиняється час на день, на вік,
Там, де в спокою жду тебе.
Острови, під безоднею небес,
Самотні острови.

Марних буднів вже нема,
Спогадів нема, і спокус твоїх.
Я на мить ніде, все йде як іде, де океан гуде.

Я на тих островах, у затоках сповідань,
У лагунах снів, де так хороше мені.

Полуднева спека, синя даль,
Довге літо на березі втіх.
Прохолоди нема ніде, на жаль.
Лід, як марево, тінь, як ніч.
Зупиняється час на день, на вік,
Там, де в спокою жду тебе.
Острови, під безоднею небес,
Самотні острови.

Полуднева спека, синя даль,
Довге літо на березі втіх.
Прохолоди нема ніде, на жаль.
Лід, як марево, тінь, як ніч.
Зупиняється час на день, на вік,
Там, де в спокою жду тебе.
Острови, під безоднею небес,
Самотні острови.

Полуднева спека, синя даль,
Довге літо на березі втіх.
Прохолоди нема ніде, на жаль.
Лід, як марево, тінь, як ніч.
Зупиняється час на день, на вік,
Там, де в спокою жду тебе.
Острови, під безоднею небес,
Самотні острови.

Полуднева спека, синя даль,
Довге літо на березі втіх.
Прохолоди нема ніде, на жаль.
Лід, як марево, тінь, як ніч.
Зупиняється час на день, на вік,
Там, де в спокою жду тебе.
Острови, під безоднею небес,
Самотні острови.

__________________________________

Люблю - сказала тебе, как в последний раз.
Люблю, люблю - прошептал, прошептал.
Но я убегу туда, где цветут сады, имею покой где.
Ты меня найдешь всегда лишь там, где океан гудит.

Полуденная жара, синяя даль,
Длинное лето, на березе утех.
Прохлады не негде, к сожалению.
Лед, как марево, тень, как ночь.

Останавливается время на день, на возраст,
Там, где у покоя жду тебя.
Острова, под бездной небес,
Одинокие острова.

Усталость мир обийма, и качает мир.
Лишь там наконец в одиночестве я сама.
Напрасных будней уже нет,
Воспоминаний нет и искушений твоих.
Я на мгновение нигде, все идет, как идет, где океан гудит.

Полуденная жара, синяя даль,
Длинное лето, на березе утех.
Прохлады не негде, к сожалению.
Лед, как марево, тень, как ночь.
Останавливается время на день, на возраст,
Там, где у покоя жду тебя.
Острова, под бездной небес,
Одинокие острова.

Полуденная жара, синяя даль,
Длинное лето, на березе утех.
Прохлады не негде, к сожалению.
Лед, как марево, тень, как ночь.
Останавливается время на день, на возраст