Крізь старі фотоальбоми
Пробиваються жалі
Якщо ми, люди, кораблі
То ми давно вже потонули
Ні в морях, ні на землі
Нам не засвітять, не знадіять маяки
Коли ми стали такі?
По чужих містах
Я уже не знаю, куди іду
Сама несу себе на руках
Ніхто навіть не помітить, якщо я пропаду
Правильно буде "зникну"
Тож не накликай на себе цю біду
Навіть якщо ти безслідно щезнеш
Все одно я тебе любити буду
Крізь старі фотоальбоми
Пробиваються жалі
Якщо ми, люди, кораблі
То ми давно вже потонули
Ні в морях, ні на землі
Нам не засвітять, не знадіять маяки
Коли ми стали такі?
На тобі немає лиця
Ця незграбна усмішка — твоя милиця
Ти ж пообіцяв
Що твоя ріка не змінить напрям до кінця
У очах печаль
І може ще щось зміниться
Та на тобі немає лиця
З початку й до кінця
Я подарую усмішку тобі навіть, якщо її втрачу я сама
Цілому світу бракує вогню, коли його у твоїх очах нема
Крізь старі фотоальбоми
Пробиваються жалі
Якщо ми, люди, кораблі
То ми давно вже потонули
Ні в морях, ні на землі
Нам не засвітять, не знадіять маяки
Коли ми стали такі?
Палай, давай, палай
Не залишай по собі дурних жалів і нарікань
Якщо немає вогню — палай променем
Сонця нема — тоді хмарами заряджай
Хто буде щастя моє? (Ти і є!)
З ким я розділю горе? (З собою!)
Жодна на світі потвора
Не завадить бути собі опорою
Крізь старі фотоальбоми
Пробиваються жалі
Якщо ми, люди, кораблі
То ми давно вже потонули
Ні в морях, ні на землі
Нам не засвітять, не знадіять маяки
Коли ми стали такі?
