Оксана Романюк Мамині долоні ^{минус №2}

1. Як сідає вечір на порозі хати 
 Золотистим шовком зорі гаптувати 
 Я від зір тих ясних наче у полоні 
 Заховаю личко в мамині долоні 2р. 
	 
В тихій диволасці казка розквітає 
 Знаю що дитинство вічним не буває 
 І не вічне чудо в золотім озерці 
 Лиш любов до мами на весь вік у серці 2р. 
 
Десь на небосхилі тихо зірка сяє 
 А на нім матуся щастя вишиває 
 Ніжність свого серця і любов й тривогу 
 Стелить злотошовком місячну дорогу 2р. 
 
Знаю де б не був я на стежинах долі 
 Будуть гріти душу мамині долоні 
 І ласкавий вечір на порозі хати 
 Сяде поруч неньки мене виглядати