Мамо, пробач, і мене не чекай,
З цього часу сама наш лан засівай.
Полетіла у синє небо, як журавлі,
Відірвалась небесна сотня від землі.
Зацвіли білі проліски вже за селом,
Заквітчали могилу й прострелений шолом.
Ти без досвіду був і боровся, як знав,
Барикаду душі ти від зла захищав.
Будуть трави у полі, і то не роса,
То твоєї землі материнська сльоза.
То не грім і не блискавка, навіть не гнів,
То молитва твоя за живих і чужих синів.
Я молитву твою у дорогу візьму,
Ти обняла мене, провела на війну.
Сині хмари стояли то мрякою, то дощем,
І в очах твоїх, мамо, я бачив смуток і щем.
Ми свідомо вмирали, погасли вогні,
Тільки серце стискається за матерів,
І за наших дружин, і за сестер,
Хто захистить і любитиме їх тепер?
Мамо, пробач, і мене не чекай,
Колискову моєму синочкові заспівай.
Заспівай про мою Україну пісні,
Як колись ти надвечір співала мені,
Як колись ти надвечір співала…
