Цей чай на двох давно прокис.
В моїй душі окраєць обшарпаного неба.
Моя любов, як синтаксис-
Людство частково втрачає у ньому потребу.
Сотні незайманих, сотні вагітних
сотнями скутих устами.
Сто безборонних і непривітних
Подорожує світами.
А я лиш маленька зірка весняного неба,
Що подає сигнали в космос.
І хоче до тебе.
Щось на зразок ялинкових прикрас
Містить моя свідомість і називає гідністю.
Не чіпай, хай буде про запас.
На межі божевілля і хмар
На кордоні з вічністю.
Сотні незайманих, сотні вагітних
сотнями скутих устами.
Сто безборонних і непривітних
Подорожує світами.
А я лиш маленька зірка весняного неба,
Що подає сигнали в космос.
І хоче до тебе.
